Європейські вітри, або десять країн включно з Монако
Весна 1997 року принесла Європі небачені дотепер повені на теренах Польщі, Німеччини та Чехії, а прийдешнє літо виявилось неймовірно спекотним. Саме того літа ми з Віктором Левіним – обидва дев’ятнадцятирічні пацани – вирішили підкорити Європу. Це була наша перша шалена мандрівка – ми не знали нічого про автостоп, крім того, що таке слово існує, ніхто з нас не був далі Польщі, Чехії та Угорщини. Ми допустили чимало помилок, в результаті яких просувались надто повільно, страждали від нестачі грошей і від згаданої уже неймовірної для Європи спеки, недоїдали, мали: я – температуру, Віктор – мордобій, не знали добре жодної мови, перетинали деякі країни нелегально, платили штрафи, проте вперто просувались на захід. Нам навіть вдалось декілька діб відпочити у словенській в’язниці та бути депортованими за межі цієї милої країни. При цьому сто двадцять марок, що кожному із нас видали на депортацію, цілком окупили усі затрати на мандрівку.
То були 4800 перших кілометрів автостопом, на які ми затратили місяць! Тепер я можу з ким завгодно сперечатись, що проїду таку відстань Європою за п’ять діб. Але тоді… ми не знали і не бачили нічого, окрім точки на виднокраї, де щовечора сідало сонце. Нехай ми і не наздогнали його того разу, проте стали більш здатними до виживання. Той місяць кардинально змінив моє життя – я виїжджав лякливим та необізнаним, а повернувся сповненим оптимізму і віри у свої сили. Я осягнув, що будь-які мрії збуваються, справа лиш у тім, щоб дуже сильно хотіти та витрачати достатню кількість зусиль для їх реалізації. І основне – мати сміливість Вірити! Проте, найголовніший висновок, до якого ми з моїм другом прийшли в результаті тієї мандрівки, полягав у твердженні, що для волелюбних душ не існує жодних перешкод у цьому світі!
Візи нам вдалось дістати – тоді це було не просто – завдяки тому, що деякі Вітині знайомі організовували веломандрівку у Францію – ми нібито їхали разом із ними. Ми домовились про зустріч в Альбервілі, проте більше нічого із „роверистами” нас не поєднувало. Тим паче, що ті й самі виїжджали на автомобілях.
Далі я наводжу уривки зі свого щоденника. Нехай вдумливий читач вибачить деяку наївність та простоту стилю – то був чи не перший досвід ведення подорожніх нотаток. А оскільки це було і перше побачення з великим світом, то й отримані враження від тієї мандрівки, були набагато сильнішими, аніж коли-небудь пізніше.
