terapia rodzin

УДК: 159.9:343.91

І.В. Маркін

Передумови формування агресивності, як основної детермінанти некорисливих насильницьких злочинів.

Постановка проблеми. На день сьогоднішній в юридичній психології та кримінології, зазвичай, вживається поняття «насильницька злочинність», без розмежування її на корисливу й некорисливу. Проте, дотепер не зрозуміло, що вважати насильницьким злочином. Частина авторів розглядає так званий «самостійний у кримінологічному відношенні блок насильницьких злочинів», до якого відносять лише навмисні вбивства, навмисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство. Виникає питання: чому сюди не включені менш тяжкі тілесні ушкодження?

Нерозв’язана частина проблеми. Відсутність послідовної наукової розробки цих понять у юридичній психології та кримінології породжує розбіжності в розмежуванні ненасильницьких та насильницьких злочинів. О. Яра [12, с.23-24] виділяє такі структурні елементи злочинності, як корисливу, корисливо-насильницьку і некорисливо-насильницьку, на відміну від традиційних: корисливо-насильницької та насильницької.

В основі некорисливих насильницьких злочинів як правило лежить аномальна особистість злочинця. Ця категорія злочинів характеризується, внутрішньою єдністю, насамперед єдністю етології, що часто виражається у вигляді спроб виявлення свого «я» всупереч інтересам оточуючих, і в результаті призводить до конфліктів із оточенням. Отож, в подальшому під некорисливими (або «немотивованими») насильницькими злочинами ми матимемо на увазі злочини, що скоюються без чітко усвідомленого злочинцем мотиву і є перш-за-все проявами аномальної особистості злочинця.

Лише виокремивши окрему категорію некорисливо-насильницких (або «немотивованих») злочинів, психологові представляється можливість досліджувати надзвичайно широко представлений тип насильницьких злочинів, що скоюються без очевидного мотиву. Подібні злочини здебільшого є пов’язаними із агресивністю або ж із відхиленнями у контролі над проявами агресії.

Аналіз стану дослідження проблеми. Останнє десятиліття немотивована злочинна поведінка привертає до себе усе більше увагу вітчизняних науковців багатьох галузей, зокрема спеціалістів із юридичної психології. Вагомий внесок у дослідження психології кримінальної немотивованої поведінки та агресії належить Ю.М. Антоняну, А. Г. Асмолову, В. Н. Бурлакову, Н. Д. Гомонову, В. В. Гульдану, А. А. Ткаченко, Б. В. Шостаковичу та іншим.  

При написанні даної статті були використані, як праці вітчизняних дослідників: Т.Р. Морозової, О.С. Ярої Е; так і зарубіжні розробки у зазначеній сфері: Д. М. Басса, М.В. Власової, К. Лоренца, та інших.

Метою даної статті є вивчення передумов, що формують схильність особистості до скоєння некорисливих насильницьких злочинів - агресивності. Завданням статті є визначення основних чинників, що можуть передувати появі агресивності та призводити до скоєння агресивною особистістю некорисливих насильницьких злочинів. Слід зазначити, що у  межах даної статті ми охопимо лише загальні підстави, біологічний фундамент, або передумови формування агресивної злочинної особистості, свідомо залишивши поза увагою більш пізні рівні формування такої поведінки – соціально-психологічні чинники.

Схильність людини до агресії в значній мірі обумовлена біологічними чинниками. Успішна агресивна поведінка скерована на представників свого виду надає можливість повніше використовувати ресурси середовища, такі як їжа, вода або безпечна криївка. [7] Дослідження агресії тварин, дозволили виявити деякі нейрофізіологічні кореляти агресивної поведінки властиві також й людині. Агресивна поведінка є типовою в однаковій мірі як для безхребетних, так і для хребетних тварин, починаючи від риб, та закінчуючи ссавцями. Така поведінка є однак часто ритуалізованою й характерною лиш для даного виду, в наслідок чого можливість її інтерпретації «мовою людини» є обмеженою. Інше важливе джерело інформації в області нейробіології агресії являють випадки уражень головного мозку людини.

Центри агресії в головному мозку ссавців, включають мигдалеподібне тіло, гіпоталамус, передфронтальний відділ кори головного мозку, передню частину кори поясної закрутки, гіпокамп, а також навколоводопровідну сіру речовину середнього мозку.

Доведено, що агресивну поведінку викликає стимуляція електричними імпульсами гіпоталамусу [17]. Гіпоталамус відповідає за рівень вираження агресії, який в свою чергу залежать від взаємодії із медіаторами серотоніном та вазопресином. Інший важливий центр агресії - це мигдалеподібне тіло. Так, стимуляція мигдалевидного тіла призводить до яскраво вираженої агресивної поведінки у хом’ячків. [18] Інша група експериментів із золотими сирійськими хом'ячками підтвердила те, що мигдалеподібне тіло є безпосередньо задіяним у процес контролю над агресією.

Агресія хижака, модулюється у гіпокампі, тоді як афективна агресія – у мигдалеподібному тілі, в перегородці ж модулюються обидва типи агресії. Дослідження що проводились на людях з використанням методу енцефалографії показали, що агресивні злочинці проявляють зменшену активність у лобній зоні кори головного мозку, в той час як у сексуальних злочинців, наявні патології у скроневій зоні. [23]

Регуляція агресивної поведінки залежить від рівня нейромедіаторів, гормонів і метаболітів. Ціла низка проведених досліджень вказує, що агресивність, а також і аутоагресія, безпосередньо пов'язані із зниженням активності серотонінової системи мозку. [15, c. 97-103].

Основний чоловічий гормон, тестостерон, є гормоном агресії. Високий рівень тестостерону наявний у агресивних злочинців, а також відомо, що застосування андрогенів (наприклад культуристами) також підвищує рівень їх агресивності. При дослідженні пізно-дозріваючих хлопців й дівчат, яким з метою досягнення статевої зрілості призначали гормональні препарати виявилося, що тестостерон збільшує агресивність в хлопців, але – і це виявилось несподіванкою - естроген також викликає зростання агресивності у дівчат. [21, c. 353-397].

На агресивність впливають й ті системи організму, які відповідальні за його метаболізм. Наприклад істотну роль відіграє рівень глюкози в крові, який зазвичай є пониженим у агресивних злочинців. Доведено, що знижений рівень холестерину в крові також збільшує вірогідність появи агресивної поведінки [23].

Серед біологічних детермінант агресії не менш важливою є генетична складова. Важливий етап у вивченні молекулярно-генетичних основ регуляції агресивної поведінки має дослідження проведене у 2006-му році на мушках-дрозофілах генетиками із Гарвардського медичного факультету та інституту молекулярної патології у Відні. В результаті проведених експериментів вдалося встановити, що гендерні особливості агресивної поведінки кодуються певним геном – так званим «безплідним» (fruitless) геном. [22, с. 869-880.]

Можливість народження дітей із однаковим генетичним кодом — однояйцевих близнюків, дає можливість визначити, чи впливають генетичні особливості людини на прояви злочинної агресії. Генетик В. П. Ефроімсон проаналізував дані про частоту здійснення злочинів близнятами в США, Японії і декількох країнах Західної Європи за 40 років, де з цією метою було відібрано декілька сотень пар близнюків. Встановлено, що обидва однояйцеві близнюки виявлялись злочинцями в 63 відсотках, а обидва різнояйцеві — лише в 25 відсотках випадків [9, c. 23.].

Дані цих досліджень істотно зміцнили позиції прибічників біологічних теорій особистості злочинця. Проте, при повторних дослідженнях було отримано результати, що суперечать вищевказаним. Так, німецький психолог і соціолог Вальтер Фрідріх за підсумками досліджень поведінки великого числа близнюків прийшов до висновку про те, що «інтереси і установки визначаються суспільним середовищем і розвиваються в соціальній діяльності людини» [11, c. 172].

Інші відомі дослідження пов'язані із вивченням хромосомних аномалій і їх зв'язком із злочинами. Стать людини і пов'язані із нею біологічні ознаки визначається набором статевих хромосом: у чоловіків присутній набір XY хромосом, у жінок — XX. Спостерігаються також випадки, коли в результаті певних аномалій на ранній стадії зародкового розвитку відбувається подвоєння «чоловічої» статевої хромосоми Y — XYY синдром. Фенотипічно люди, що мають це відхилення, відрізняються доволі високим зростом.

Дослідження, проведені в США, Англії, Австралії та інших країнах показали, що каріотип XYY частіше зустрічається серед обстежених злочинців, аніж в контрольній групі. У спеціально підібраних групах правопорушників (з розумовими аномаліями або високим ростом) ця ознака зустрічалася в 10 разів частіше. Була навіть висунута гіпотеза про те, що подвоєння y-хромосомі спричиняє формування «понадчоловічого» типу особистості, схильного до агресивної та жорстокої поведінки. Проте ця гіпотеза не знайшла підтвердження: вивчення поведінки осіб з XYY-синдромом не виявило у них підвищеної жорстокості. Окрім того, дана хромосомна аномалія не може пояснити походження не лише злочинності в цілому, але й навіть будь-якої її складової: в нормі вона зустрічається приблизно в 0,1—0,2% населення [5, c. 328.].

Наявність кореляції поміж хромосомною аномалією і злочинною поведінкою не означає наявності між ними причинного зв'язку. Наприклад, першим засудженим, в якого було виявлено наявність такої аномалії, в Європі став Даніель Югон. Згадується, що він «у віці 4 років переніс енцефаліт і страждав нервовими припадками, народився з деформацією ступні, що спричинило порушення рухових функцій, і був предметом кепкувань братів, сестер, товаришів; у пубертатному віці отримав глибоку травму, яка не згладилася з його пам'яті і була навіть причиною спроби самогубства; не мав можливості набути професійних навичок і отримати певну постійну роботу, працював з 15 років і з цього ж часу вживав спиртні напої» [5, с. 329.]. У такій ситуації неможливо визначити точно, які аспекти злочинної поведінки визначаються хромосомною аномалією, а які — соціальною деформацією особи.

Прояви агресії зазвичай суттєво відрізняються у особин чоловічої та жіночої статей. В цілому самці агресивніші, аніж самиці [20]. Самці здійснюють переважну більшість вбивств [16, c. 278-279]. Загалом хлопчики агресивніші за дівчат, а чоловіки агресивніші за жінок. У жінок агресивні дії гальмуються сильніше - проявивши агресію, вони радше реагуватимуть на неї відчуттям провини й страху [19, c. 56—82.]. Є свідчення про те, що чоловіки швидше проявляють агресію і частіше ніж жінки виражають свою агресію фізично. Однак, якщо мова йде про непрямі форми агресії, то жінки й чоловіки тут однаково агресивні [13].

Жінки різних культур володіють різноманітними нефізичними методами нанесення шкоди своєму чоловікові. Культура острова Белона (Bellona island), основана на беззаперечному авторитеті чоловіків із частими випадками застосування фізичного насильства по відношенню до жінок. За таких умов жінки вступають в конфлікти із іншими жінками значно частіше, ніж з чоловіками. Коли ж має місце конфлікт із чоловіком, жінка рідко використовує фізичні засоби. Замість того жінка придумує пісню, де висміює чоловіка – така пісня швидко розповсюджується по острову й певним чином принижує його. Таким чином жінка намагається нанести шкоду чоловікові, не піддаючи себе безпосередній небезпеці. [14].

Чоловіки скоюють злочини частіше, ніж жінки. Так наприклад у 2007 році у Росії частка жінок серед виявлених осіб, що скоїли злочини, склала 15,2% [10]. Некорисливі насильницькі злочини в ще більшій мірі є властивими чоловікам. На противагу чоловікам, велика частина злочинів, що здійснюються жінками носить корисливий характер та здійснюється у сфері торгівлі і обслуговування населення. Менш значна доля жіночої агресивної злочинності пояснюється зокрема виконуваними жінками професійними ролями, статевими відмінностями у вихованні, уявленнях про рамки допустимої поведінки і т.і. [4, c. 126.]

В російському ГНЦ ім. В.П. Сербського було проведено дослідження 200 жінок віком 18-70 років із різноманітними формами психічної патології, що скоїли агресивні вчинки, в більшості випадків – вбивства (62%). 56,5% з них були визнані осудними, з них 7% – обмежено осудними. Жінки, в яких було діагностовоно шизофренічні порушення, в 100% випадків визнавались неосудними, з органічними порушеннями – в 38,6%, з особистісними – лише в 9,1% [1, c. 68-69.]

Дослідження, проведене Т.Р. Морозовою, показало, що агресивні засуджені жінки є орієнтованими на пошук причини своїх негараздів і шляхів їхнього вирішення у зовнішньому середовищі. Такі жінки не ідентифукють себе зі здійсненими протиправними агресивними вчинками. Серед чоловіків подібне явище спостерігається не так часто. [8]

Ще одним важливим чинником є вік. Некорисливі злочини агресивного характеру як правило скоюють особи у віці до 30 років, в той час, як особи старшої вікової категорії — заздалегідь продумані злочини, що часто вимагають спеціальних навичок (шахрайство) або особливого соціального положення (посадові злочини) [6, c. 156.].

Цікаві данні про насильницькі злочини, представлено науковими працівниками ГНЦ ім. В.П. Сербського. Серед досліджених ними осіб переважали молоді люди. До моменту останнього правопорушення віком від 19 до 35 років було 62% досліджуваних. Приблизно по 5% складали особи 17-18 років і старше 55 років. Відносно більшою виявилась вікова група 36-45 років (19,6%); віком 46-55 було 7,9%. [1, c. 68-69]

Слід зауважити, що переважна більшість усіх злочинів (до 70—75%) здійснюються особами у віці від 18 до 40 років, а в межах цієї вікової групи в порядку зменшення кримінальної активності виділяються категорії осіб у віці 25—29 років, 18—24 роки, 14—17 років, 30—40 років. Доля неповнолітніх злочинців складає 10% [10]. Серед неповнолітніх особливо велика доля осіб із аномаліями психічного розвитку (приблизно в двічі більше, ніж в інших вікових групах) [4, c. 126.]. Із віком також знижується відсоток осіб із рівнем фізичної, вербальної та непрямої агресії. Це відбувається паралельно із збільшенням відсотку респондентів із екстернальним локусом контролю. [3].

Дослідження проведені Антоняном та Власовою у середовищі злочинців, що здійснили агресивні злочини у підлітковому віці показали, що структура їх психічних розладів суттєво відрізняється від дорослих тим, що серед перших практично відсутній алкоголізм. Частіше в групі підлітків зустрічаються психопатії (30%), залишкові прояви черепно-мозковых травм (21%), органічні захворювання центральної нервової системи (18%). Серед досліджених вбивць віком до 24 років провідною патологією є психопатия, а серед осіб старшого віку – алкоголізм [2].

Висновки. Отже, основними передумовами або «чинниками ризику», що можуть передувати появі агресивності та призводити до скоєння такою агресивною особистістю некорисливих насильницьких злочинів являються:

1. Несприятлива спадковість - якщо один із сиблінгів скоює злочин, то й другій з великою достовірністю також скоїть злочин. Встановлено, що обидва однояйцеві близнюки виявлялись злочинцями в 63 відсотках, а обидва різнояйцеві — в 25 відсотках випадків.

2. Певні фізіологічні зміни в організмі – в основному у нервовій та гормональній системах. І хоч у даному випадку неможливо стверджувати, чи подібні зміни являються причиною, чи наслідком підвищеної агресивності, проте достовірно відомо, що прояви агресії безпосередньо пов'язані, наприклад, із такими фізіологічними змінами, як пониженням активності серотонінової системи мозку, зниженням рівня глюкози та рівня холестерину в крові тощо.

3. Стать - чоловіки скоюють злочини частіше, аніж жінки. Частка жінок серед виявлених осіб, що скоїли злочини, складає лише 15,2%. Некорисливі насильницькі злочини в ще більшій мірі є властивими чоловікам, оскільки значна частина злочинів, що скоюються жінками носить корисливий характер.

Перспективи подальших досліджень у зазначеному напрямі полягають, на нашу думку, насамперед у проведенні комплексного факторного аналізу з метою виділення основних чинників, що зумовлюють немотивовану злочинну поведінку, а також у подальшій розробці системи запобігання формування агресивності на основі виділених чинників ризику. Подібна система запобіжних заходів могла б суттєво призупинити зріст некорисливої злочинності в українському суспільстві.

Список літератури

1. Агрессия и психическое здоровье / Под ред. Т. Б. Дмитриевой, Б. В. Шостаковича. — СПб: Юридический центр Пресс, 2002, 464 с.
2. Власова М.В. Предупреждение убийств, совершаемых лицами с психическими аномалиями/М. В. Власова ; ВНИИ МВД России, 2005, 30 с.
3. И. Э. Секоян. “Локус контроля” Джулиана Роттера с позиций психометрии. Ереванский государственный медицинский университет им. Мхитара Гераци, Ереван, Армения. / Независимый психиатрический журнал, Вестник НПА, 2008 (3), Москва, ООО "Фолиум", 2008, 98 с., сс.18-26.
4. Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н.Ф. Кузнецовой, проф. В.В. Лунеева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2005, 640 с.
5. Криминология: Учебник для вузов (под общ.ред. док.юр.наук, проф. Долговой А.И.) Изд. 2-е, перераб., доп. Издательство: Инфра-М, Издательский дом, 2001, 848 с.
6. Криминология: Учебник/Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 1997. – 512 с.
7. Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло»): Пер. с нем. — М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. — 272 стр.
8. Морозова Т.Р. Причини, динаміка та способи реалізації агресії у засуджених; Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.06 / Т.Р. Морозова; Нац. акад. внутр. справ України МВС України. — К., 2001. — 21 с. — укp.
9. Свирин Ю. Биологический (генетический) фактор как одно из условий преступного поведения // Российская юстиция. 1996. № 12. c. 23.
10. Состояние преступности в Российской Федерации за январь—декабрь 2007 г. : http://www.mvd.ru/stats/10000033/10000147
11. Фридрих, Вальтер. Близнецы: пер. с нем. / В. Фридрих; Общ. ред. и предисл. Б. К. Лисина, Д. Н. Крылова. - М. : Прогресс, 1985. - 215.
12. Яра О.С. Поняття некорисливої насильницької злочинності // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 10.– С. 23–25.
13. Card, N. A., Stucky, B. D., Sawalani, G. M., & Little, T. D. (2008). Direct and indirect aggression during childhood and adolescence: A meta-analytic review of gender differences, intercorrelations, and relations to maladjustment. Child Development, 79(5), 1185-1229.
14. Bjorkqvist, Kaj, Kirsti M. Lagerspetz, and Karin Osterman. "Sex Differences in Covert Aggression." Aggressive Behavior 202 (1994): 27-33. 6 Dec. 2006
15. Cherek, D. R., D. Collins, C. M. Davis, D M. Dougherty, F G. Moeller, and A C. Swann. "Tryptophan Depletion and Aggressive Responding in Healthy Males." Psychopharmacology 126 (1996): 97-103
16. David M. Buss (2005). Sex differences in the design features of socially contingent mating adaptations. Behavioral and Brain Sciences, 28 , pp 278-279
17. Delville, Yvon, Craig F. Ferris, Ray W. Fuler, Gary Koppel, Richard H. Melloni Jr, and Kenneth W. Perry. "Vasopressin/Serotonin Interactions in the Anterior Hypothalamus Control Aggressive Behavior in Golden Hamsters." The Journal of Neuroscience 17 (1997): 4331-4340. 7 Dec. 2006
18. Ferris, C F., M Herbert, J Meyerhoff, M Potegal, and L Skaredoff. "Attack Priming in Female Syrian Golden Hamsters is Associated with a C-Fos-Coupled Process Within the Corticomedial Amygdala." Neuroscience 75 (1996): 869-880. 7 Dec. 2006
19. Maccoby E. E. Role taking in childhood and its consequences for social learning. — The development of sex differences. Standford, 1966, p. 56—82.
20. Maccoby E., Jacklin C. (1974) The Psychology of Sex Difference. Stanford
21. Mazur, Allan, Booth, Allan. “Testosterone and dominance in men.” Behavioral and Brain Sciences. 1998. Vol. 21, рp. 353-397
22. Potegal, M, Ferris, CF, Herbert, M, Meyerhoff, J, and Skaredoff, L. “Attack Priming In Female Syrian Golden Hamsters is Associated with a c-fos-coupled Process within the Corticomedial Amygdala.” Neuroscience. 1996. Vol. 75, pp. 869-880
23. Vetulani J. (2001). Uzależnienia lekowe: mechanizmy neurobiologiczne i podstawy fermakoterapii. Alkoholizm i Narkomania, 1 (14). s. 15-26.

Нерідко некорисливе, або безмотивне насилля є пов’язаним із певним набором патологічних рис особистості – агресивністю. Метою даної статті є спроба виділити базові чинники, що сприяють появі та розвиткові некорисливої (безмотивної) злочинної агресії.

Ключові слова: некорисливі (безмотивні) насильницькі злочини, агресія, агресивність, детермінанти агресивної поведінки.

Игорь Маркин. Предпосылки формирования агрессивности, как основной детерминанты “немотивированных” насильственных преступлений.

Часто “немотивированное” насилие связано с определенным набором патологических черт личности – агрессивностью. Целью данной статьи является попытка выделить основные факторы, сопутствующие появлению и развитию «немотивированной» преступной агрессии.

Ключевые слова: «немотивированные» насильственные преступления, агрессия, агрессивность, детерминанты агрессивного поведения.

Igor Markin. The causes of aaggressiveness as the main determinant of unmotivated violence.

Quite often unmotivated violence is related to the pathological features of personalityy - aggressiveness. The aim of the article is to define main factors connected to unmotivated violent crimes.

Key words: unmotivated violent crimes, aggression, aggressiveness, determinants of aggressive behaviour.