terapia rodzin

УДК: 159:343.91

Відносини у сім’ї, як чинник злочинної агресії

у дорослому житті людини.

І.В. Маркін

Постановка проблеми. Важливе місце у дослідженні агресії займає вивчення специфіки впливу соціальних, або системних чинників. На людину впродовж її життєвого шляху впливає багато різноманітних соціальних чинників, залишаючи по собі досвід, що в свою чергу призводить до формування певного способу поведінки, в тому числі й агресії. Одну з найістотніших ролей у формуванні особистості людини відіграють ранні контакти із найближчими людьми, а саме відносини у сім'ї.

Зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Дане дослідження виконане в рамках теми кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України: «Соціальна установка, як елемент структури особистості».

Аналіз стану дослідження проблеми. Останнє десятиліття злочинна поведінка привертає до себе усе більше уваги вітчизняних науковців багатьох галузей, зокрема спеціалістів із юридичної психології. Вагомий внесок у дослідження психології кримінальної поведінки та агресії належить Ю.М. Антоняну, А.Г. Асмолову, В.Н. Бурлакову, Н.Д. Гомонову, В.В. Гульдану, А.А. Ткаченко, Б.В. Шостаковичу та іншим.  

При написанні даної статті були використані, як праці вітчизняних дослідників: Т.Р. Морозової; так і зарубіжні розробки у зазначеній сфері: Д. Вуйціка,  Й. Поспєшила, Т. Гордона та інших.

Нерозв’язана частина проблеми. Відсутність послідовної наукової розробки проблеми впливу відносини у сім'ї на прояви агресивної злочинної поведінки у юридичній психології та кримінології призводить до того, що ця проблема на сьогоднішній день залишається недостатньо розробленою. Існуючі підходи до вивчення психології агресії, часто трактують людську агресію у вузькому її розумінні і не враховують так важливих з точки зору системного підходу системних чинників.

Метою даної статті є вивчення того, як відносини поміж дитиною та батьками впливають на прояви злочинної агресивної поведінки у майбутньому житті людини. Завданням статті є визначення основних системних чинників, що можуть передувати появі агресивності та призводити до скоєння агресивною особистістю насильницьких злочинів.

У результаті проведеного Т.Р. Морозовою [1] дослідження причин формування агресивної поведінки у засуджених було виявлено, що особливо важливе місце серед таких причин займає особистісне становлення в родинах, для яких характерна негативна психологічна та соціальна динаміка, а також нарощування антисоціальних установок. Так, у першому поколінні родин обстежуваних негативне ставлення до праці простежувалося у 15,1% випадків, зловживання алкоголем - у 24,4%, психічні захворювання - у 7%, судимості - у 8,1%, агресивні риси характеру - у 30,2%. У другому поколінні за багатьма показникам відмічається зростання. Не займалися продуктивною працею батьки 21% обстежуваних, зловживали психоактивними речовинами - 43%, страждали психічними захворюваннями - 7%, мали судимості - 23,3%, агресивні риси характеру - 44,2%. У третьому поколінні зростання відмічається за всіма показниками. Не займалися продуктивною працею 47,7% обстежуваних і брати та сестри - 30,2%. Зловживали алкоголем, вживали наркотики 48,8% обстежуваних і брати та сестри - 20,9%. Страждали психічними розладами 7% обстежуваних, а також їх брати та сестри - 4,7%. Мали судимості всі обстежувані, брати і сестри - 17,4%. Агресивні риси характеру мали всі обстежувані, їхні брати, сестри - у 36% випадків.

Якщо у першому поколінні було 2,3% випадків здійснення насильницьких злочинів, у другому - 12,8%, то у третьому насильницькі злочини здійснили 60,5% обстежуваних, а брати та сестри - 11,6%. Формування агресивної особистості нерідко проходить на фоні порушення цілісності тріади “батько - мати - дитина” або відсутності родини (у повній родині виховувалися лише 33,7% обстежуваних), матеріальної незабезпеченості - 44,2% є вихідцями з малозабезпечених, неблагополучних багатодітних родин, несприятливої атмосфери виховного процесу та неконструктивних стилів виховання - 53,5% випадків.

Д. Вуйцік [2] виділяє наступні чинники соціального середовища, що можуть впливати на формування агресії:

• порушення емоційних контактів між батьками й дітьми,

• надмірна толерантність батьків по відношенню до агресивної поведінки їх дітей,

• прояви агресивної поведінки батьків по відношенню до себе, дітей, чи інших людей,

• прояви агресивних взірців поведінки.

Дитина, що походить із сім'ї із порушеними емоційними стосунками, почувається відкинуто, часто перебуває в пригніченому стані, переживає тривогу й неспокій. Її самооцінка переважно негативна. Частина таких дітей поводиться пасивно, апатично, як правило проявляє ворожість до батьків, що не завжди виражається в явній агресії (наприклад із-за страху бути покараною).

Певна група батьків не відкидає явно дитини, не карає її, але емоційний контакт між ними і дитиною є недостатнім. Нерідко така людина у майбутньому проявляє агресивні тенденції, в групі ровесників прагне звертати на себе увагу, імпонувати колегам. Легко може піддатись поганому впливові. Подібна поведінка проявляється у дітей, яких батьки емоційно «не прийняли», наприклад внаслідок життєвих труднощів, народження другої дитини.

Позиція надмірного прийняття також деформує індивідуальність дитини. Такі люди в подальшому часто стають самовпевненими, зухвалими, емоційно сухими. Толерантність батьків по відношенню до різноманітних вибриків таких дітей, призводить до того, що діти не панують над своїми емоціями. Згідно Д. Вуйціка в подальшому таким людям властиві безпомічність у повсякденному житті, нерішучість, низька психічна витривалість [3].

В умовах суворої дисципліни, залякування та частого застосування покарань в дитини можуть сформуватися фобії, недовіра до людей, егоїзм. Така дитина, позбавлена контролю й санкцій поза сім’єю часто проявляє агресивну поведінку по відношенню до слабших й молодших, до тварини. Суворий сімейний режим, спричиняючи незадоволення багатьох психічних потреб в дітей, сприяє зникненню доброзичливих, опікунських почуттів щодо ровесників.

Домінуюча, емоційно черства мати, незадоволена зі своєї ролі у сім'ї, розвантажує свою емоційну напругу за допомогою ворожої й агресивної поведінки по відношенню до дітей та чоловіка. Згідно даних зібраних Р. Грохотінською діти, виховані в такій сім’ї, виявляють як правило розлади в емоційному й соціальному розвитку [4]. Хлопці проявляють агресивність, схильність до злочинної поведінки, невротичні симптоми. Дівчата ідентифікуючись із матар’ю, набувають чоловічих рис, що спричиняє в майбутньому труднощі у виконанні ролі матері й дружини.

Роль батька в сім'ї полягає у тому, щоб привчити дітей дотримуватись соціальних норм. Так чи інакше, батько повинен бути присутнім у виховному процесі. Згідно Т. Гордона часті втручання, застосування фізичних покарань в приступі злості провокують в дітей здебільшого лиш опір та бунт [5]. Така дитина в групі ровесників демонструє агресивні прояви у поведінці, що в свою чергу часто призводять до злочинних наслідків.

Нескоординовані впливи батьків дезорієнтують дитину, призводять до станів неспокою, що в свою чергу часто бувають редуковані за допомогою негативних форм поведінки. Д. Вуйцік також дослідив, що прояв батьками надмірної толерантності по відношенню до агресивної поведінки своїх дітей, має чіткий зв'язок із формуванням у таких дітей агресивності [6]. Такі батьки часто:

• дозволяють проявляти агресивну поведінку,

• не застосовують покарання у відповідь на прояви агресії,

• заохочують агресивну поведінку.

Толерантне ставлення до агресії підсилює цей спосіб поведінки. Проте не менш стійкий зв'язок із агресивністю відмічено й при застосуванні суворих фізичних покарань, що поєднуються із браком чутливості по відношенню до дитини. В інших випадках батьки не дозволяють проявляти агресію перед ними самими, але ставляться толерантно до проявів агресії по відношенню до колег, братів та сестер.

Розлука із одним з батьків може призвести до появи в дитини тривоги, до втрати почуття безпеки. М. Зємска пише про те, що розбита сім'я може викликати також депресії, нічне сечовипускання та ряд інших невротичних симптомів. Така дитина може почати шукати розради десь поза домом. Прагнучи до розвантаження внутрішньої напруги, вона стає схильною до засвоєння неприйнятних суспільством форм поведінки (агресія, самогубство, наркоманія) [7].

Згідно даних Л. Кірвіла схильність до агресії часто проявляється в схильності до ідентифікації із агресивними героями із фільмів [8]. Агресія дозволяє отримати бажані предмети, популярність, статус. Й. Поспєшил стверджує що 80% дітей стають свідками або жертвами фізичного насилля в сім'ї в тій чи іншій його формі [9]. Згідно даних цього ж автора насилля здебільшого проявляють чоловіки між тридцятим та сороковим роком життя, частіше у великих містах і частіше під впливом алкоголю або наркотиків. Батьки із нижчим рівнем освіти більш охоче застосовують фізичні покарання, тоді як батьки із вищим рівнем освіти вдаються частіше до постановки умов (якщо… то…), заборон, наказів.

Соціально-побутова ситуація не впливає в істотній мірі на нормальне функціонування сім'ї, але має вплив на задоволення життєвих і пов’язаних із здоров’ям потреб дитини. Якщо густота розселення перевищує 2,5 осіб на кімнату, починають виникати різноманітні розлади в поведінці як дітей так і дорослих. Джерелом їх є більший ступінь безпорядку й шуму спричинений такими умовами, а також конфлікти інтересів, що в тісних приміщеннях не можуть одночасно бути задоволеними. Так З. Любовіч стверджує, що часті конфлікти поміж братами і сестрами призводять в свою чергу до застосування санкцій з боку батьків [10].

Не рідкими є випадки коли батьки (головним чином батько) знущаються над своїми дітьми, застосовуючи тортури. Безпосередньою реакцією дитини на знущання є: зростання агресивності, низька самооцінка, емоційна лабільність, невміння знаходити контакти, ворожість по відношенню до оточення з одночасно сильною емоційною прив’язаністю до своїх наставників. З досліджень Дж. Раншбурга слідує, що скривджені діти часто характеризуються як такі, що нездатні розслабитись, їм не властиве почуття гумору, вони завжди йдуть наперекір, часто надмірно байдужі, або навпаки надмірно чутливі, депресивні, із схильностями до ізоляції, мають занижену самооцінку [11]. Дитина намагається «загасити» озлоблення, страх, безпомічність. Приймає, що оскільки її б’ють, то вона заслуговує на те. Подавлений гнів перетворюється на ненависть до себе та до інших осіб. Потім в дорослому житті такі діти часто перебувають у невротичних станах, стають залежними від алкоголю та наркотиків, вчиняють самогубства, стають злочинцями.

Висновки. Перелічені нижче типи відносин у сім’ї можуть призводити до проявів кримінальної агресивної поведінки у дорослому житті людини:

•  
  • емоційний контакт між батьками і дитиною є недостатнім
  • позиція надмірного прийняття дитини батьками
  • умови суворої дисципліни, залякування та частого застосування покарань
  • домінуюча, емоційно черства мати
  • нескоординовані впливи батьків
  • толерантне ставлення до проявів агресії у дитини
  • розлука із одним з батьків
  • схильності до ідентифікації із агресивними героями із фільмів
  • соціально-побутова ситуація в сім’ї
  • батьки знущаються над дітьми, застосовуючи тортури.

Перспективи подальших досліджень у зазначеному напрямку на нашу думку перш-за-все у подальшому застосуванні системного підходу до вивчення агресивної поведінки, з метою визначити причини та динаміку злочинної агресії. В перспективі такі данні надавали би можливість психологу своєчасно виявляти осіб, схильних до реагування за агресивним типом, виділити їх в окрему групу ризику та здійснювати стосовно них відповідні превентивні заходи.

 

Список літератури

 

1. Морозова Т.Р. Причини, динаміка та способи реалізації агресії у засуджених; Нац. акад. внутр. справ України МВС України. — К., 2001. — 21 с. — укp.
2. Wójcik D., Środowisko rodzinne a poziom agresywności młodzieży przestępczej i nieprzestępczej, PWN, Warszawa 1977 r., s.17.
3. Wójcik D., Środowisko rodzinne a poziom agresywności młodzieży przestępczej i nieprzestępczej, PWN, Warszawa 1977 r., s.47.
4. Grochocińska R., Dziecko wobec przemocy w domu rodzinnym, "Edukacja i Dialog" 1/98.
5. Gordon T., Wychowanie bez porażek, Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1994 r.
6. Wójcik D., Środowisko rodzinne a poziom agresywności młodzieży przestępczej i nieprzestępczej, PWN, Warszawa 1977 r., s.147.
7. Ziemska M., Rodzina i dziecko, PWN, Warszawa 1979 r.
8. Kirwill L., Wartości rodziców o różnym poziomie wykształcenia a agresywność i uleganie agresji u dzieci, "Psychologia Wychowawcza" 5/92.
9. Pospieszyl I., Przemoc w rodzinie, WSiP, Warszawa 1994 r.
10. Z.Lubowicz: Rodzina jako środowisko wychowawcze. W: Wychowanie i Środowisko. Warszawa 1979.WSiP, s.125.
11. Ranschburg J., Lęk, gniew, agresja, WSiP, Warszawa 1980 r.

 

Відомості про автора: Маркін Ігор Валентинович

1978 року народження, народився у Львові.

З 1993 року був членом Малої академії наук, секції психології, в межах якої у 1994 році захистив роботу на тему «Психічна адаптація особистості», та у 1995 році зайняв призове місце в обласному конкурсі робіт із роботою «Дослідження зв’зку поміж інтелектом та соціальною адаптацією особистості».

В 1995 році поступив у Львівський національний університет на філософський факультет, відділення психології, який закінчив у 2000 році.

З 1996 по 1998, паралельно із навчанням в університеті, працював викладачем психології у Львівському банківському університеті.

З 1998 до 2000 був волонтером на Львівському телефоні довіри «Ставропігіон – 058».

В 2000 році поступив на Трускавецький проект з групової психотерапії, відділення системної сімейної психотерапії, який закінчив у 2004 році.

В той же час (2000-2004) навчався у школі англійської мови Stanton School of English у Лондоні, Великобританія.

З 2004 року по 2007 мав перерву у діяльності, пов’язаній із психологією, присв’ятивши цей час на подорожі. Так, поміж іншим, працював журналістом у Казахстані, гідом в Туреччині, екаунт-менеджером у рекламному агентстві у Польщі, відвідав такі країни та місцевості, як Киргизія, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Непал, Сирія, Індія, Тибет, Російська тундра тощо. В 2005 році було видано мою книгу - подорожні нотатки. Цей період життя приніс надзвичайно важливий практичний досвід, необхідний психологові.

В 2007 - 2008 році працював викладачем психології у Львівському університеті внутрішніх справ.

В 2008 році навчався у Літній школі польської культури літератури та мови у місті Тєшин.

В 2009 році дістав річну «Стипендію для молодих науковців» від уряду Республіки Польщі при Вроцлавському університеті.

З травня 2010 співшукач при Київському національному університеті внутрішніх справ, спеціальність – юридична психологія.

З жовтня 2010 аспірант Інституту соціології та філософії від Польської академії наук у Варшаві.

Науковий керівник: Начальник кафедри практичної психології ННІПКГБПС НАВС кандидат психологічних наук, доцент Д.О.Александров.

Адреса: Україна, 790-34, м. Львів, вул. Ярославенка 47\17, тел..: (032) 2700192

 

РЕЦЕНЗІЯ

На статтю Маркіна Ігоря Валентиновича

«Відносини у сім’ї, як чинник злочинної агресії у дорослому житті людини».

Стаття Маркіна І.В. присвячена вивченню впливу соціалізації в умовах батьківської сім’ї на формування злочинної агресії в дорослому житті людини. Тема злочинної агресії є однією із найважливіших проблем у сучасній юридичні психології, а дослідження її причин є одним із пріоритетних завдань, що стоять перед дослідником сьогодні. Стаття розкриває які саме аномалії життя в батьківській сім’ї виступають причинами злочинної агресії майбутньому житті.

Незважаючи на цілий ряд досліджень, ця проблема залишається недостатньо розробленою у загальнотеоретичному аспекті - подальшого дослідження потребують проблеми розкриття причин та механізмів формування агресивності у осіб які скоїли агресивного характеру злочини. Умови життя в батьківській сім’ї, хоча без сумніву і є важливим чинником злочинної поведінки, проте далеко не єдиним.

Стаття в повній мірі розкриває поставлені перед собою завдання і може бути опублікованою у фаховому виданні.

Рецинзент:

Викладач Львівського державного

університету внутрішніх справ

Кандидат психологічних наук Карпенко В.В.