terapia rodzin

УДК: 159:343.91

Порушення особистісного простору,

як чинник агресивних реакцій й передумова злочинної поведінки.

І.В. Маркін

Маркін І.В. Порушення особистісного простору, як чинник агресивних реакцій й передумова злочинної поведінки.

Сьогодні темпи росту агресивної злочинності перевершують темпи приросту населення. Одне із можливих пояснень – агресія виникає як наслідок надмірного психологічного тиску на індивіда, пов’язаного із зростаючою інтенсивністю соціальних взаємодій в умовах сучасного суспільства. Дана стаття розкриває зазначений взаємозв’язок поміж скупченістю та агресією.

Ключові слова: агресивні злочини, особистісний простір, агресія, скупченість.

Маркин И.В. Нарушение личностного пространства, как фактор агрессивных реакций и предпосылка преступного поведения.

На день сегодняшний темпы роста агрессивной преступности превосходят темпы прироста населения. Одно из возможных объяснений - агрессия возникает как следствие чрезмерного психологического давления на индивида, связанного с возрастающей интенсивностью социальных взаимодействий в условиях современного общества. Данная статья раскрывает подобню взаимосвязь между скученностью и агрессией.

Ключевые слова: агрессивные преступления, личностное пространство, агрессия, скученность.

Markin I. Penetrating into the personal space - as a factor of aggressive reactions and a precondition of criminal behavior.

At the present day the growth of the aggressive crimes exceed the population growth. One of the possible explanations - aggression appears as a result of excessive psychological pressure on an individual associated with the increasing intensity of social interaction in the modern society. This article reveals the nature of these bonds between aggression and crowding.

Key words: aggressive crimes, personal space, aggression, crowding.

 

Постановка проблеми. Разом із ростом чисельності населення відбувається процес інтенсифікації соціальних зв’язків. В наслідок цього процесу збільшується тиск на кожного окремого індивіда, що в свою чергу, призводить до появи якісно нових раніше непередбачуваних соціальних явищ. Так, темпи збільшення злочинності у світі випереджають темпи зростання населення. За даними Четвертого огляду ООН, злочинність у світі в середньому збільшується на 5% на рік, тоді як населення збільшується всього на 1-1,2%. Протягом двадцятого сторіччя наприклад поширились такі соціальні явища патологічного характеру, як серійні вбивства, масові вбивства, дитяча насильницька злочинність, тероризм тощо.

Ф. Зімбардо охарактеризував двадцяте сторіччя наступним чином: «Ми живемо у вік масових вбивств. Більш ніж 50 мільйонів людей було систематично винищено у наслідок вказівок влади, втілених в життя через військових та громадські сили, готові вбивати по наказу. Починаючи від 1915 року, коли Отаманська Туреччина вчинила різню 1,5 мільйонів вірмен. До половини двадцятого століття нацисти ліквідували щонайменше 6 мільйонів євреїв, 3 мільйони радянських військовополонених, 2 мільйони поляків і сотні тисяч інших «небажаних» осіб. Сталінська радянська імперія винищила близько 20 мільйонів громадян СРСР. Політика уряду Мао Дзе-дуна відповідальна за ще більшу кількість жертв, навіть до 30 мільйонів громадян КНР…» [1, c.34].

Нерозв’язана частина проблеми. Відсутність послідовної наукової розробки проблеми зростання агресивної злочинності у юридичній психології та кримінології призводить до того, що ця проблема на сьогоднішній день залишається недостатньо розробленою. Вітчизняними психологами не було приділено достатньої уваги й проблемі порушення особистісного простору, як одній із важливих причин скоєння агресивних злочинів. Нажаль, існуючі сьогодні підходи часто трактують людську агресію у вузькому її розумінні, не враховуючи так важливих з точки зору юридичної психології ситуативних чинників.

Аналіз стану дослідження проблеми. Останнє десятиліття злочинна поведінка привертає до себе усе більше уваги вітчизняних науковців багатьох галузей, зокрема спеціалістів із юридичної психології. Вагомий внесок у дослідження психології кримінальної поведінки та агресії належить Ю.М. Антоняну, А.Г. Асмолову, В.Н. Бурлакову, Н.Д. Гомонову, В.В. Гульдану, А.А. Ткаченко, Б.В. Шостаковичу та іншим.  

При написанні даної статті були використані, як праці вітчизняних дослідників: Т.Г.Румянцевої; так і зарубіжні розробки у зазначеній сфері: Дж. Фрідмена, С. Клеванські, П. Ерліха, М.В. Мюллера та інших.

Метою даної статті є вивчення того, як порушення особистісного простору впливають на зростання кількості агресивних злочинів в умовах сучасного суспільства. Завданнями статті є: 1) визначення основних територіальних чинників, що можуть передувати появі агресивності та призводити до скоєння агресивною особистістю насильницьких злочинів та 2) аналіз досліджень зв’язку поміж порушеннями особистісного простору та злочинною агресивною поведінкою.

Важливе місце у дослідженні агресії займає вивчення специфіки впливу ситуативних чинників на агресію людини. В свою чергу, цю групу чинників розділять на короткотривалі або чинники ситуації (алкоголь, біль та дискомфорт, фрустрація, присутність загрозливих об’єктів) та довготривалі або чинники середовища. Серед останньої групи стресорів виділяють фізичні (шум, спеку, забруднення повітря і т. д.), і міжособисті, такі як територіальне втручання, порушення персонального простору та високу щільність проживання.

Починаючи із 70-80 рр. сформувалися й дістали широкий суспільний резонанс роботи, в яких досліджується вплив кардинальних змін місця існування на людський компонент всієї екосистеми. Так у роботах Р. Барона, Д. Зілманна, Дж. Карлсміта, Ч. Мюллера та інших висказується ідея про те, що агресія ніколи не виникає у вакуумі і що її поява часто обумовлена певними аспектами довкілля, які провокують її виникнення і впливають на форму й напрям її проявів. Проте, ці стресори не завжди призводять до одних й тих самих результатів. Тому якщо у ряді робіт 60-х (див. далі по тексту) років робилися висновки про пряму залежність між агресією та низкою чинників середовища, то починаючи з 80-их років вибудовуються складніші теоретичні моделі, що описують взаємозв'язок між цими двома змінними.

В 60-70-х роках були поширеними концепції Р. Ардрі і Д. Морріса про територіальний імператив. В них людина трактується як істота, яка повинна для свого нормального функціонування володіти строго фіксованим життєвим простором. Наявність його, вважає Р. Ардрі, є жорстоким імперативом, який лише незначно модифікується в умовах сучасної цивілізації й виявляється основою стабільності і процвітання суспільства, а детериторіозация — відповідно причиною багатьох життєвих негараздів [2].

Аналогічні ідеї можна знайти й у Д. Моріса [3, cc. 3-17], який вважав усі соціальні аномалії результатом відсутності у людей оптимальних просторових норм. Відомими також свого часу погляди П. Ван ден Берга [4], що бачив в територіальності основу людської агресивності. На день сьогоднішній загальноприйнятою є думка про те, що не усі види тварин є «територіальними» і що людина цілком може «приймати» інших у своєму просторі, не вдаючись при цьому до відкритої агресії.

Однією із найбільш важливих в цьому спектрі проблем залишається з'ясування того, яка частина нашої повсякденної поведінки знаходиться під впливом людського еволюційного минулого. Нажаль, дослідження, що ставлять за мету з'ясування зв'язку поміж територіальністю індивідів та агресією, сьогодні дуже слабко представлені. Серед авторів, що працюють у цій галузі, можна назвати С. Барськи, Л. Лефебра, М. Пассера, Б. Швартца. В їх працях висуваються й аналізуються поняття первинної і вторинної території. Під первинною розуміють область, що належить та використовується виключно однією особою або первинною групою. Тут індивіди, за звичай, не піддаються загрозам з боку сторонніх, відчувають себе в більшій безпеці, є більш розслабленими, доброзичливо налаштованими й менш скутими; свій простір вони захищають від якого-небудь небажаного втручання ззовні.

Вторинна територія відіграє менш важливу роль в житті людини. Крім того, вона доступніша для інших і не така широка, як первинна. Індивід здійснює менше контролю над цими областями і, як правило, володіє вторинною територією протягом менш тривалого терміну. Проте саме тут найчастіше проявляються домінування і агресія. Р.Дж. Палак та А.Х. Ессер [5, cc. 23-29] дослідили, що якщо фізичне зіткнення відбувається на нейтральній території, то поєдинок зазвичай закінчується перемогою домінуючого в конкретній ієрархії індивіда; якщо ж зіткнення відбувається на чиємусь фіксованому просторі, то в 85 відсотках випадків виграш припадає на долю «власника» цього простору, незалежно від субординації.

Недостатньо уваги на день сьогоднішній приділено науковцями дослідженням зв'язку поміж так званим особистим простором, його кордонами й їх порушеннями, з одного боку, та агресією, із іншого. Тут мається на увазі інший простір, що існує поруч із первинним та вторинним, який є як би уявним кордоном довкола індивіда, за межі якого ніхто не може зайти. Т.Г. Румянцева пише: «Будь-який перетин цього незримого кордону може змусити людину до втечі, викликати у неї відчуття обурення або ж бажання перешкодити порушникам у виконанні їх завдань» [6, с. 90].

Ч. Мюллер та Е. Доннерштейн показують, що таке порушення може призвести до агресії головним чином з двох причин. По-перше, збудження, що з'являється при цьому, всіляко сприятиме виконанню індивідом домінуючої реакції, якщо ж такою домінантою в поведінці є ворожість, то можна передбачити можливість вивільнення індивідом такого типу агресивної реакції. По-друге, така поведінка може виступити в ролі інструментальної. Це, на думку зазначених авторів, стається у тому випадку, якщо людина не може за допомогою жодних інших дій позбавити себе зайвого стресу. Так, якщо при порушенні особистого простору можливість втечі повністю блокується, індивід може вдатися до прямої агресії. Зрозуміло, що подібні ситуації зовсім не обов'язково завершуються нападом з боку постраждалого. Він є лиш однією із можливих реакцій особи і проявляється лиш в тому випадку, коли вичерпано увесь арсенал альтернативних відповідей. Виняток становлять випадки із надзвичайно розгніваними індивідами, для яких агресія є домінуючим мотивом, а також індивіди із «агресивною історією» [7, с. 17].

Різні люди по-різному переживають порушення їх особистого простору та стан тілесної близькості, що виникає у наслідок. Одне із можливих пояснень цього факту ґрунтується на порівнянні головних функцій міжособистого дистанціювання. Тут можливі два варіанти — або позитивно забарвлене тяжіння, інтимність, або асоціація із загрозою застосування сили та домінуванням. Розгнівані індивіди або індивіди з «агресивною історією» сприймають подібну близькість як загрозу і прагнуть в міру можливостей запобігти або уникнути її. Як вважають Ч. Мюллер та Е. Доннерштейн, вони відрізняються підвищеною схильністю до насильства, в порівнянні із іншими індивідами, що диктується особливими вимогами відносно особистого простору. Для ілюстрації цього висновку Мюллер посилається на чисельні дослідження, що проводились в федеральних в'язницях США та ФРН.

Виникає запитання, чи призводить схильність до ворожості до появи підвищених вимог відносно особистого простору або ж сама наявність у людини останніх, вимушує її часто вдаватись до насильницьких нападів? Прямої відповіді на це запитання нажаль так і не знайдено, хоча окремі автори схиляються швидше на користь першого припущення. Їх аргументація найчастіше ґрунтується на результатах досліджень ув’язнених.

Важливим напрямком досліджень є визначення особистого простору у індивідів із «агресивною історією» і спроба експериментальним шляхом маніпулювати із станами гніву та роздратування, що виникають у них. Після цього визначаються показники індивідуальних просторових кордонів. Отримані висновки показують, що обурені й ображені суб'єкти виявляють надзвичайно високі вимоги відносно особистого простору, а також те, що такі кордони виявляються надзвичайно широкими у тих індивідів, які схильні до насильства [8, сс. 89-133].

Під високою скупченістю населення розуміють велику кількість людей на відносно малому просторі. Цілу низку робіт 60-х початку 70-х років присвячено впливові ефекту високої скупченості населення на поведінку, у тому числі й на такі її форми, як агресивність та ворожість. Такі фахівці, як Дж. Келхун, К. Саузвік і Р. Мікитовіч виявили, що висока скупченість має сильний вплив на щурів, мишей і на деякі види мавп, підвищуючи у них рівень агресії. У зазначених роботах цей вплив безперечно вважався негативним, при цьому вчені спиралися головним чином на дані, отримані при вивченні тварин, на яких висока щільність дійсно справляла несприятливий вплив.

Ціла низка симптомів тваринного світу дуже нагадують ті проблеми, з якими сьогодні стикаються люди у великих містах, — висока дитяча смертність, сексуальні відхилення, злочинність, поширення ряду хвороб тощо. Як ми уже згадували раніше, рядом авторів було висунуто припущення про те, що існує строга взаємозалежність між скупченістю індивідів та всіма переліченими негативними наслідками. Причому чим вона вища, тим більшою є соціальна патологія. Таке бачення в деякій мірі ототожнює сучасні умови проживання людей із ситуацією звіринця, що деформує і робить неможливою нормальну людську життєдіяльність.

Вплив високої щільності на людську поведінку набагато менш однозначний, аніж серед тварин, і його наслідки необхідно окремо вивчати в суспільстві, не переносячи на нього автоматично результати, отримані в експериментах із іншими видами. В середовищі щурів, мишей, курчат та інших тварини скупченість призводить до жахливих наслідків, але в середовищі людей це не завжди так. Протягом ряду років стверджувалось, що скупченість викликає напругу, агресивність, розумову відсталість, злочини й навіть війну. Проте, результати пізніших досліджень спростовують це: скупченість, проживання або робота в умовах високої щільності населення не завжди негативно впливає на людей. Так наприклад Ч. Мюллер та Е. Доннерштейн вказують, що «люди так само живуть і діють в умовах скупченості, як і в нормальних умовах, і не проявляють при цьому якої-небудь фізичної або розумової патології» [9, с. 47].

Виникла потреба уточнити зміст та значення деяких вихідних понять, що використовуються при описанні виключно людської поведінки, і навіть внести ряд нових, які були зайвими при вивченні поведінки тварин. Так, на думку Д. Стоколза, необхідно розрізняти щільність населення як об'єктивний показник кількості індивідів на одиницю простору і скупченість - суб'єктивно-психологічну реакцію на стрес. При цьому висока щільність є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб виник стан скупченості. Тут має бути присутнім цілий ряд додаткових умов — перевантаженість стимул-реакціями, порушення персонального простору, негативні подразники, відсутність контролю тощо. Усі ці додаткові умови, на думку вченого, дуже близькі за своєю природою до тих змінних, які впливають на прояви людської агресії [10, сс. 159-205].

Інше такого роду уточнення було зроблене К. Лоо, який запропонував розрізняти щільність територіальну (коли змінюється площа при тій же кількості індивідів, що знаходяться на ній) та соціальну (коли іншим стає число індивідів в даному фіксованому просторі). При цьому сама присутність новачків спричиняє значний вплив на цілу низку проявів соціальної поведінки, у тому числі й на злочинну поведінку. Таким прикладом, на його думку, є поведінка людей у великих групах, коли відчуття анонімності й дєіндивідуалізації сприяє зростанню рівня агресії [11, сс. 372-381].

Питання впливу щільності населення на агресію широко представлене в роботах Дж. Фрідмена, його колег та учнів С. Клеванські, П. Ерліха та інших. Перші експерименти Дж. Фрідмена були скеровані на те, щоб довести, що ситуації скупченості призводять до пагубних наслідків. Дослідження проводились в двох групах – в одній із них досліджувані знаходились в нормальних умовах, в іншій – у стані скупченості. Досліджуваним було запропоновано вирішити ряд завдань різного ступеню складності. Результати аналізу показали, що висока щільність суттєво вплинула на якість відповідей [12, сс. 7-25].

Враховуючи той факт, що скупченість певним чином впливає на деякі види соціальної поведінки, Дж. Фрідмен та його колеги в наступній серії своїх досліджень зосередили увагу на впливі високої щільності на агресивність, конкуренцію та інші відчуття, що виникають у групі. Дослідження показало, що скупченість може підсилювати подібні реакції. Наприклад, якщо первинним станом індивідів у групі був страх, в умовах високої щільності вони стали боятися іще більше. Якщо ж атмосфера була сердечною й доброзичливою, вона ставала ще теплішою й привабливішою. Приблизно такий же вплив скупченості й на агресією.

Недоліком цих експериментів було те, що вони проходили в лабораторних умовах, де досліджувані добре усвідомлювали винятковий характер ситуації й можливість її швидкого завершення. Дж. Фрідмен та його колеги здійснили іще одну спробу оцінити вплив високої щільності в природних умовах. З цією метою Дж. Фрідмен порівняв зв’язки між скупченістю в різних регіонах США та кількістю проявів соціальних патологій. Отримавши дані про щільність населення в столицях всіх штатів США, Дж. Фрідмен і його співробітники порівняли їх із кількістю кримінальних випадків в цих же районах, але не виявили зв'язку між цими двома змінними. Він був абсолютно відсутнім між числом вбивств зґвалтувань, грабіжницьких нападів та щільністю населення. Це було несподіванкою. «Якщо скупченість викликає агресивні почуття, — пише Дж. Фрідмен, — тоді зрозуміло, що насильницькі злочини повинні тісніше асоціюватись із щільністю. Але цього немає». Як один із прикладів, що ілюструють відсутність подібної строгої залежності, він наводить ситуацію на острові Манхетен в Нью-Йорку, що є найбільш перенаселеним районом США, — приблизно 70.000 чоловік на 1 кв. милю. Манхетен був ще у більшій мірі перенаселеним в 1900, 1915, 1920, 1925 роках. Щільність населення тут сьогодні менше, проте число злочинів — значно вище. Услід за Дж. Фрідменом й інші соціологи вказують на той факт, що майже всі американські міста населені сьогодні значно менш щільно в порівнянні із попередніми десятиліттями і люди, що живуть в них, мають значно більше простору, проте крива правопорушень в них не спадає, а продовжує зростати бурхливими темпами. З останнього дослідження Дж. Фрідмана та його колег слідує, що щільність є скоріш за все далеко не єдиним чинником, що впливає на зростання соціальних аномалій.

Висновки. Одним із чинників, що пояснює пришвидшене по відношенню до приросту населення зростання агресивної злочинності є соціально-психологічна напруга, що виникає, як результат надмірного тиску на особистісний простір індивіда в умовах динаміки сучасного суспільства. Разом із зростанням кількості та інтенсивності інтеракцій збільшується кількість пов’язаних із ними стресових реакцій. Надмірні вимоги до механізмів соціальної адаптації індивіда, зумовлені надто частими та надто близькими інтеракціями із іншими індивідами далеко не завжди надають можливість адекватним чином відреагувати на ту чи іншу стресову ситуацію. Якщо не існує іншого «пожежного» механізму вивільнення напруги, то після певного рівня її концентрації відбувається несподівана розрядка – зазвичай у формі неконтрольованого афективного вибуху.

Таким чином, в умовах щільності та динаміки сучасного суспільства відбувається більше актів насилля несподіваного й спонтанного характеру. Проте, не виключено, що зріст кримінального насилля являється явною частиною соціальних негараздів, пов’язаних із скупченістю сучасного суспільства - приховану його частину можуть становити такі явища як суїцид, психосоматичні порушення, неврози, психопатії та ціла низка інших поведінкових та особистісних порушень.

 

Список літератури

1. P. G. Zimbardo, Efekt Lucyfera. Dlaczego dobrzy ludzie czynią zło?, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2010.
2. Ardrey, R. (1967) The Territorial Imperative: A Personal Inquiry into the Animal Origins of Property and Nations. London: Collins.
3. Man and Aggression, Oxford University Press, London, Morris, D., 1968.
4. Van den Berghe, Pierre L. 1975 Man in Society: A Biosocial View. New York: Elsevier Press.
5. Paluck, R. J., & Esser, A. H. (1971). Controlled experimental modification of aggressive behavior in territories of severely retarded boys. American Journal of Mental Deficiency, 1971, 76.
6. Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. — Минск: Университетское, 1991. 150 с.
7. Mueller, C., & Donnerstein, E. (1979). Dormitory density and helping: A field study. Paper presented at the meeting of the Western Psychological Association, San Diego, CA.
8. Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. — Минск: Университетское, 1991. 150 с.
9. Mueller, C., & Donnerstein, E. (1979). Dormitory density and helping: A field study. Paper presented at the meeting of the Western Psychological Association, San Diego, CA.
10. Stokols, D. (1982) "Environmental psychology: a coming of age," pp. 159-205 in A. Kraut (ed.) G. Stanley Hall Lecture Series, vol. 2.
11. Loo, C. (1972). The effects of spatial density on the social behavior of children. Journal of Applied Social Psychology, 2(4).
12. Freedman, J.L., Klevansky, S. and Ehrlich, P.R. 1971: The effect of crowding on human task performance. Journal of Applied Social Psychology I.

 

 Відомості про автора: Маркін Ігор Валентинович

1978 року народження, народився у Львові.

З 1993 року був членом Малої академії наук, секції психології, в межах якої у 1994 році захистив роботу на тему «Психічна адаптація особистості», та у 1995 році зайняв призове місце в обласному конкурсі робіт із роботою «Дослідження зв’зку поміж інтелектом та соціальною адаптацією особистості».

В 1995 році поступив у Львівський національний університет на філософський факультет, відділення психології, який закінчив у 2000 році.

З 1996 по 1998, паралельно із навчанням в університеті, працював викладачем психології у Львівському банківському університеті.

З 1998 до 2000 був волонтером на Львівському телефоні довіри «Ставропігіон – 058».

В 2000 році поступив на Трускавецький проект з групової психотерапії, відділення системної сімейної психотерапії, який закінчив у 2004 році.

В той же час (2000-2004) навчався у школі англійської мови Stanton School of English у Лондоні, Великобританія.

З 2004 року по 2007 мав перерву у діяльності, пов’язаній із психологією, присв’ятивши цей час на подорожі. Так, поміж іншим, працював журналістом у Казахстані, гідом в Туреччині, екаунт-менеджером у рекламному агентстві у Польщі, відвідав такі країни та місцевості, як Киргизія, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Непал, Сирія, Індія, Тибет, Російська тундра тощо. В 2005 році було видано мою книгу - подорожні нотатки. Цей період життя приніс надзвичайно важливий практичний досвід, необхідний психологові.

В 2007 - 2008 році працював викладачем психології у Львівському університеті внутрішніх справ.

В 2008 році навчався у Літній школі польської культури літератури та мови у місті Тєшин.

В 2009 році дістав річну «Стипендію для молодих науковців» від уряду Республіки Польщі при Вроцлавському університеті.

З травня 2010 співшукач при Київському національному університеті внутрішніх справ, спеціальність – юридична психологія.

З жовтня 2010 аспірант Інституту соціології та філософії від Польської академії наук у Варшаві.