8 - 9 день
8 день. Цей день ми вирішили провести на тому ж місці. Випадково я мав при собі деяке рибальське знаряддя: жилку, гачки і поплавок. Найближчі імпровізовані вудочки, та й то дуже короткі, починали рости кілометрів за сто на південь. Щодо наживки, то мені пощастило знайти безліч рачків у щілинах поміж згаданих валунів. Я подумав, що, можливо, вони сподобаються якомусь тутешньому морському монстру. За моїм припущенням, враховуючи відсутність вудила, цей монстр повинен водитись попід самою ступінчатою скелею нашого мису, інакше у нього просто не було шансів потрапити на обід. Далі кожні декілька хвилин виловлював нове велетенське чудовисько, і всі вони були, на жаль, тріскою – найбільш несмачною рибою з тих, що тут водяться.
Юка готує суцільні делікатеси. Наприклад, сьогодні на обід маємо юшку на перше, смажену тріску та гречку з грибною підливою на друге і морошку з брусницею на десерт. У тундрі влітку за декілька хвилин можна назбирати цілий рюкзак підберезників. Місцеві жителі нам розповіли, що найкраще збирати ті, які розміром не більші за долоню, а формою наближені до кулі. Так само і з різними ягодами – їх тут безліч.
Абсолютно незадовільною була поведінка двох місцевих чайок, які вперто не хотіли впускати нас на той таємничий острівець, що з’являвся під час відпливу і надто вже нагадував слизьку спину якогось велетенського морського чудовиська. Чим ближче ми підходили, тим агресивніше вони атакували, з диким криком кидаючись в піке та вивертаючись в крутому віражі біля самих наших облич. На крайній півночі, мабуть, ще не сповістили, що саме мавпа стала царем природи.
Приблизно за десять кілометрів на морі стелеться загрозливою стіною туман – стоїть вже півдня і не рушиться з місця, нагадує душі древніх воїнів, що збираються у струнку фалангу перед тим, як розпочати наступ на клани та інституції самозваних царьків.
9 день. Коли туман дістався берега, погода сильно змінилась – стало значно холодніше. Зранку встали, поїли і пішли. Через годину дісталися КПП – там саме була перезмінка, ще й старші чини були присутні. Чергові нас зовсім не жартами зустріли, як це часто буває в подібних ситуаціях, а навпаки, всі солдатські погляди були спрямовані на офіцера. Той після напруженої миті коливань сказав: „Ідіть”. Відійшовши на метрів п’ятдесят, почали стопити. В середньому проїжджала одна машина за півтори години – можете собі уявити, яку кількість грибів ми назбирали, а що ж стосується морошки, то тепер при одній думці про неї мене починає нудити.
Я собі думав, що ми одні в цій вузькій ущелині на окраїні світу, але раптом почув чийсь кашель у кущах. Згодом із низькорослого лісу вибігло двоє озброєних солдат із купою гілляччя на касках, один навіть ніс ручний кулемет з боєкомплектом. Ще двох ми зауважили на висотах – усі чотири пости формували квадрат перед КПП, в центрі якого ми й опинились. Я собі тепер тільки можу уявляти, на території якого військового об’єкту ми так мило відпочивали кілька попередніх днів? Може, той острівець перед нами був атомним підводним човном?
Зловили дві локалки – на десять кілометрів кожна, але це майже нічого не змінило.
