12 - 13 день
12 день. Ю прокинулась першою і, щоб відновити справедливість у цій справі, запустила до мене в ліжко Анюту. Завітала місцева журналістка взяти у нас інтерв’ю. Її стаття повинна вийти до моменту нашого повернення з Хібін.
13 день. Хоч я й не вірю в цю маячню, але він і справді був якимось надто вже тринадцятим. Вчора автобусом доїхали до Оленегорська, на станції якого три години очікування поїзда нам полегшив преферанс. Мені вдалось за дешево домовитись із провідником. Поки ми їхали, знову почався сильний дощ, що з тих пір так і не припинявся. Біля дев’ятої вечора зійшли з поїзда на станції „Нєфєлірованниє пєски” і пішли у гори. Маршрут пролягав по дивовижному розлому, що перетинав декілька гірських відрогів та долин. Більш дивовижних за своєю морфологією гір, ніж Хібіни, мені не доводилось бачити. А у надрах цього зовсім невеличкого за площею гірського масиву зосереджена значна частина мінеральних ресурсів Росії.
Розлом мені здався чимось подібний на Великий Каньйон Криму. Стрімкі стіни, башти-останці, безліч водоспадів, каскадів, озер.
Погода не сприяла, і ми вирішили: якщо й далі так буде, то немає жодного сенсу продовжувати похід. Сьогодні ж спустились до залізниці, на електричці дісталися міста Апатити, далі – стопом. Посадили чотирьох наших друзів у першу попутку, що зупинилась, і знову залишились удвох із Ю. Застрягли на півтори години, зате потім, а вже був пізній вечір, зловили дві машини – одна за одною. Останній водій їхав прямісінько в Мончегорськ і був дельтапланеристом, що є близьким мені.
