20.08.97
Словенія – надзвичайно гарна країна, тиха і спокійна. Очі відпочивають від того, що бачать набагато більше молодих людей та значно менше рекламних щитів. Всього у Словенії проживає два мільйони населення, тобто вдвічі менше, ніж у Києві. Є автостради, проте вони пусті порівняно із Західною Європою. Всюди чудовий краєвид – ліси та гори. Ми майже вдома. Коли їхали в Любляну, з гір підіймався туман – неймовірне видовище.
***
Ми в Любляні, в столиці Словенії, де проживає всього триста тисяч чоловік. Лише дев’ята ранку, а ми вже встигли оглянути це невеличке місто із замком та рікою.
***
Маємо ще одне цікаве знайомство. Янес – водій, що закинув нас аж за місто Марібор, займається купівлею та продажем акцій. Упевнений в собі молодий чоловік, він не кидає слів на вітер – його мова по-справжньому лаконічна. Щоправда, він розповів багато цікавих подробиць про свою справу та залишив свої координати. Нас дивує, чому ті добрі люди, хто допомагає нам, ще й аж настільки відверті з нами? В дорозі разом випили пива.
Словенія зустріла і тепер проводжає вологою погодою. І це полегшення для нас після місяця суцільної спеки. Тутешнім горам, як і Карпатам, на які вони так схожі, личить туман.
***
Стоїмо з наметом під трьома берізками на березі імпресіоністського озера, протилежний берег – ледь видніється в тумані. Це все здається нам надто нереальним: учора – пейзаж містечка на адріатичному узбережжі, позавчора – Венеція, тиждень тому – Оксамитове узбережжя. Змінюється все – пейзаж, погода, люди... Кожен день насичений подіями максимально, кожен день – ціле прожите життя. Це чудове життя, але навіть воно не має жодного сенсу, якщо десь у цьому безмежному світі в далекому високому замку, що височіє понад прекрасним древнім містом, вас не чекає Ваша царівна. Мабуть я перестану вештатись світом, літати на параплані, лазити у печерах, якщо колись зустріну Її.
