terapia rodzin

УДК: 159.9:343.91

І.В. Маркін

Роль системних чинників у формування агресивної поведінки

Постановка проблеми. Рівень і способи вираження агресивної поведінки індивідуальні у кожної людини, проте існують певні чинники, що впливають на формування агресивності. Ці чинники умовно можна поділити на дві групи: біологічні та системні. Схильність до агресії в значній мірі обумовлена системними (соціальними) чинниками. На людину впродовж її життєвого шляху впливають чисельні стосунки із оточуючими, залишаючи по собі різноманітний досвід, що в свою чергу призводить до формування певного способу поведінки.

Нерозв’язана частина проблеми. Які саме стосунки і яким чином формують агресію – це питання залишається здебільшого недослідженим. Безумовно ранні стосунки у батьківській сім’ї, а особливо стосунки із матір’ю мають важливе значення у формуванні поведінки дорослої людини – про це писав ще З. Фройд (Z. Freud, 1914, 1917, 1920, 1923, 1920, 1927, 1930). Проте подібні механізми ніколи не були розкритими у всій своїй різноманітності, так само як ніколи не було здійснено спроби їх систематизації. Відсутність послідовної наукової розробки системних чинників, що впливають на агресивність породжує суттєві розбіжності в теоретичних підходах та класифікаціях форм агресивної поведінки зокрема в юридичній психології.  

Аналіз стану дослідження проблеми. Останнє десятиліття проблема формування агресивності привертає до себе усе більше увагу вітчизняних науковців багатьох галузей, зокрема спеціалістів із юридичної психології. Вагомий внесок у дослідження психології кримінальної агресивної поведінки та агресії належить Ю.М. Антоняну, А. Г. Асмолову, В. Н. Бурлакову, Н. Д. Гомонову, В. В. Гульдану, А. А. Ткаченко, Б. В. Шостаковичу та іншим.

Питанню агресивності та агресивної поведінки присвячено багато праць відомих західних психологів. Західними науковцями створено низку теорій агресивної поведінки: група інстинктивних теорій (Z. Freud, 1922; A. Adler, 1927; E. Lorenz, 1963), фрустраційна (L. Berkowitz, 1964, 1983) та біхевіоральна теорії (A. Bandura, 1983; Р. Бэрон, Д. Ричардсон, 1997). Кожна з них свого часу займала позицію пануючої, хоча жодна не позбавлена суттєвих вад.

Проте, проблема агресивної поведінки залишається недостатньо розробленою. Існуючі зарубіжні методики, створені спеціально для вивчення психології агресії, не захищені від установочних відповідей, а тому потребують удосконалення, тим більше, що отримані за їх допомогою результати далеко не завжди дозволяють психологам визначитися щодо детермінант агресивної поведінки, не дають змоги спостерігати динаміку та прогнозувати розвиток агресивних тенденцій.

При написанні даної статті були використані, як вітчизняні розробки (Т.Р. Морозової), так і праці зарубіжних дослідників: Wójcik D., Ziemska M., Ranschburg J., Eron L. D. та інших. Метою даної статті є вивчення системних передумов, що формують схильність особистості до агресії - агресивності. Завданням статті є визначення основних системних чинників, що можуть передувати появі агресивності у ході розвитку особистості. Слід зазначити, що у межах даної статті ми охопимо лише системні (соціальні) передумови формування агресивної особистості, свідомо залишивши поза фокусом уваги групу інших, не менш значимих причин формування агресії – біологічні чинники.

Існує багато теорій що пояснюють першопричину агресії. Так, теорія відомого психолога Гоббса (Thomas Hobbes, 1650), наприклад, витікає з твердження, що всі люди по своїй природі егоїстичні, брутальні і жорстокі, тобто агресія закладена у підсвідомості як інстинкт, саме через “тваринну” складову людської натури.

Зігмунд Фрейд (Z. Freud, 1920, 1927, 1930) загалом підтримував точку зору Хоббса, але він пішов ще далі, розвинувши свою “теорію двох інстинктів”. Вона полягала у твердженні, що в кожній людині існують так звані інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для існування росту і розвитку, у той час як інстинкт смерті працює на самознищення індивіда. Інстинкт смерті часто спрямовується назовні, проти навколишнього світу у формі агресії. Енергія інстинкту смерті постійно акумулюється в людині. Якщо вона не реалізується в маленьких дозах, то в решті-решт виллється в екстремальній формі. Спосіб очищення від негативної енергії – катарсис (емоції виражаються через плач, слова, символічні дії і т. д.).

Етолог Кондрад Лоренс (K. Lorenz, 1966) після довготривалого вивчення поведінки тварин розвинув теорію, що агресія – це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.

Існує теорія впливу на агресію генетичних чинників (Ferris C. F., M. Herbert, J. Meyerhoff, M. Potegal, L. Skaredoff), яка була неодноразово доведена за допомогою експериментів з близнюками. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують в мозку і нервовій системі і прямо впливають на поведінку людини.

Якщо говорити про фізіологічні причини агресії (Delville, Yvon, Craig F. Ferris, Ray W. Fuler, Gary Koppel, Richard H. Melloni Jr, Kenneth W. Perry), то тут головну роль відіграє лімбічна система головного мозку. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.

Як у людей, так і у тварин, особи чоловічої статі (Maccoby E., Jacklin C. (1974), D. M. Buss (2005), Archer (2004); Card, Stucky, Sawalani, & Little, (2008)) завжди виявляють більшу агресивність, ніж жіночої; - можливо це частково результат раннього впливу статевих гормонів на мозок. Особи жіночої статі, яким були введені чоловічі статеві гормони, поводились більш агресивно, але все одно не так, як особи протилежної статі, яким нічого не вводили.

Через 20 років після Фрейда було висунуто альтернативну теорію агресії. Агресія тепер визначалась як набутий (а не інстинктивний) захисний механізм, спричинений зовнішніми факторами, а не внутрішніми (J. Dollard, L. W. Doob, N. E. Miller, O. H. Mowrer, R. R. Sears(1939)). Таким чином, із усе глибшим вивченням цього питання, акцент переносився із біологічних на соціальні причини агресії.

Самих по собі перелічених вище біологічних чинників виявилось недостатньо аби пояснити агресивну поведінку. Важливою групою чинників, що впливають на спосіб та форму вираження людиною агресії є системні, або соціальні чинники. Одну з найістотніших ролей у формуванні особистості людини відіграють ранні контакти із найближчими людьми, а саме відносини у сім'ї.

Так, Т.Р. Морозовою - сучасним вітчизняним дослідником причин формування агресивної поведінки серед засуджених - було виявлено, що особливо важливе місце серед таких причин займає «особистісне становлення в родинах, для яких характерна негативна психологічна та соціальна динаміка, а також нарощування антисоціальних установок». [1] Так, у першому поколінні родин обстежуваних негативне ставлення до праці простежувалося у 15,1% випадків, зловживання алкоголем - у 24,4%, психічні захворювання - у 7%, судимості - у 8,1%, агресивні риси характеру - у 30,2%. У другому поколінні за багатьма показникам відмічається зростання. Не займалися продуктивною працею батьки 21% обстежуваних, зловживали психоактивними речовинами - 43%, страждали психічними захворюваннями - 7%, мали судимості - 23,3%, агресивні риси характеру - 44,2%. У третьому поколінні зростання відмічається за всіма показниками. Не займалися продуктивною працею 47,7% обстежуваних і брати та сестри - 30,2%. Зловживали алкоголем, вживали наркотики 48,8% обстежуваних і брати та сестри - 20,9%. Страждали психічними розладами 7% обстежуваних, а також їх брати та сестри - 4,7%. Мали судимості всі обстежувані, брати і сестри - 17,4%. Агресивні риси характеру мали всі обстежувані, їхні брати, сестри - у 36% випадків.

Якщо у першому поколінні було 2,3% випадків здійснення насильницьких злочинів, у другому - 12,8%, то у третьому насильницькі злочини здійснили 60,5% обстежуваних, а брати та сестри - 11,6%. Формування агресивної особистості нерідко проходить на фоні порушення цілісності тріади “батько - мати - дитина” або відсутності родини (у повній родині виховувалися лише 33,7% обстежуваних), матеріальної незабезпеченості - 44,2% є вихідцями з малозабезпечених, неблагополучних багатодітних родин, несприятливої атмосфери виховного процесу та неконструктивних стилів виховання - 53,5% випадків. [1]

Системні дослідження впливу сім’ї на формування агресії здійснили наші польські колеги, ще у 80 – 90-х роках. Так Д. Вуйцік [2, 47] виділяє наступні чинники сімейного середовища, що можуть впливати на формування агресії:

• порушення емоційних контактів між батьками й дітьми,

• надмірна толерантність батьків по відношенню до агресивної поведінки їх дітей,

• прояви агресивної поведінки батьків по відношенню до себе, дітей, чи інших людей,

• прояви агресивних взірців поведінки.

Дитина, що походить із сім'ї із порушеними емоційними стосунками, почувається відкинуто, часто перебуває в пригніченому стані, переживає тривогу й неспокій. Її самооцінка переважно негативна. [3, 17] Частина таких дітей поводиться пасивно, апатично, як правило проявляє ворожість до батьків, що не завжди виражається в явній агресії (наприклад із-за страху бути покараною). [4, 53]

Певна група батьків не відкидає явно дитини, не карає її, але емоційний контакт між ними і дитиною є недостатнім. Нерідко така людина у майбутньому проявляє агресивні тенденції, в групі ровесників прагне звертати на себе увагу, імпонувати колегам. Легко може піддатись поганому впливові. Подібна поведінка проявляється у дітей, яких батьки емоційно «не прийняли», наприклад внаслідок життєвих труднощів, народження другої дитини. [2, 44]

Позиція надмірного прийняття також деформує індивідуальність дитини. Такі люди в подальшому часто стають самовпевненими, зухвалими, емоційно сухими. Толерантність батьків по відношенню до різноманітних вибриків таких дітей, призводить до того, що діти не панують над своїми емоціями. В подальшому таким людям властиві безпомічність у повсякденному житті, нерішучість, низька психічна витривалість. [4, 147]

В умовах суворої дисципліни, залякування та частого застосування покарань в дитини можуть сформуватися фобії, недовіра до людей, егоїзм. Така дитина, позбавлена контролю й санкцій поза сім’єю часто проявляє агресивну поведінку по відношенню до слабших й молодших, до тварини. Суворий сімейний режим, спричиняючи незадоволення багатьох психічних потреб в дітей, сприяє зникненню доброзичливих, опікунських почуттів щодо ровесників.

Домінуюча, емоційно черства мати, незадоволена зі своєї ролі у сім'ї, розвантажує свою емоційну напругу за допомогою ворожої й агресивної поведінки по відношенню до дітей та чоловіка. Діти, виховані в такій сім’ї, виявляють як правило розлади в емоційному й соціальному розвитку. [5] Хлопці проявляють агресивність, схильність до злочинної поведінки, невротичні симптоми. Дівчата ідентифікуючись із матар’ю, набувають чоловічих рис, що спричиняє в майбутньому труднощі у виконанні ролі матері й дружини.

Роль батька в сім'ї полягає у тому, щоб привчити дітей дотримуватись соціальних норм. Так чи інакше, батько повинен бути присутнім у виховному процесі. Часті втручання, застосування фізичних покарань в приступі злості провокують в дітей здебільшого лиш опір та бунт. [6, 23] Така дитина в групі ровесників демонструє агресивні прояви у поведінці, що в свою чергу часто призводять до злочинних наслідків. [3, 101]

Нескоординовані впливи батьків дезорієнтують дитину, призводять до станів неспокою, що в свою чергу часто бувають редуковані за допомогою негативних форм поведінки. Д. Вуйцік також дослідив, що прояв батьками надмірної толерантності по відношенню до агресивної поведінки своїх дітей, має чіткий зв'язок із формуванням у таких дітей агресивності. [2, 74] Такі батьки часто:

• дозволяють проявляти агресивну поведінку,

• не застосовують покарання у відповідь на прояви агресії,

• заохочують агресивну поведінку.

Толерантне ставлення до агресії підсилює цей спосіб поведінки. Проте не менш стійкий зв'язок із агресивністю відмічено й при застосуванні суворих фізичних покарань, що поєднуються із браком чутливості по відношенню до дитини. В інших випадках батьки не дозволяють проявляти агресію перед ними самими, але ставляться толерантно до проявів агресії по відношенню до колег, братів та сестр.

Розлука із одним з батьків може призвести до появи в дитини тривоги, до втрати почуття безпеки. Розбита сім'я може викликати також депресії, нічне сечовипускання та ряд інших невротичних симптомів. Така дитина може почати шукати розради десь поза домом. Прагнучи до розвантаження внутрішньої напруги, вона стає схильною до засвоєння неприйнятних суспільством форм поведінки (агресія, самогубство, наркоманія). [4, 104]

Згідно з Й. Поспєшил [8, 147] 80% дітей є свідками або жертвами фізичного насилля в сім'ї в тій чи іншій його формі. Насилля здебільшого проявляють чоловіки між тридцятим та сороковим роком життя, частіше у великих містах і частіше під впливом алкоголю або наркотиків. Й. Поспєшил стверджує, що батьки із нижчим рівнем освіти більш охоче застосовують фізичні покарання. Батьки із вищим рівнем освіти вдаються частіше до постановки умов (якщо… то…), заборон, наказів.

Соціально-побутова ситуація не впливає в значній мірі на нормальне функціонування сім'ї, але має вплив на задоволення життєвих і пов’язаних із здоров’ям потреб дитини. Якщо густота розселення перевищує 2,5 осіб на кімнату, починають виникати різноманітні розлади в поведінці як дітей так і дорослих. Джерелом їх є більший ступінь безпорядку й шуму спричинений такими умовами, а також конфлікти інтересів, що в тісних приміщеннях не можуть одночасно бути задоволеними. Конфлікти між братами і сестрами призводять в свою чергу до застосування санкцій з боку батьків.

Не рідкими є випадки коли батьки (головним чином батько) знущаються над своїми дітьми, застосовуючи тортури. Безпосередньою реакцією дитини на знущання є: зростання агресивності, низька самооцінка, емоційна лабільність, невміння знаходити контакти, ворожість по відношенню до оточення з одночасно сильною емоційною прив’язаністю до своїх наставників. Скривджені діти часто характеризуються як такі, що нездатні розслабитись, їм не властиве почуття гумору, вони завжди йдуть наперекір, часто надмірно байдужі, або навпаки надмірно чутливі, депресивні, із схильностями до ізоляції, мають занижену самооцінку. [9] Дитина намагається «загасити» озлоблення, страх, безпомічність. Приймає, що оскільки її б’ють, то вона заслуговує на те. Подавлений гнів перетворюється на ненависть до себе та до інших осіб. Потім в дорослому житті такі діти часто перебувають у невротичних станах, стають залежними від алкоголю та наркотиків, вчиняють самогубства, стають злочинцями.

Схильність до агресії часто проявляється в схильності до ідентифікації із агресивними героями телепередач. [7] Перегляд телепередач, що включають сцени насильства та агресії, понижує чутливість до агресії й певним чином спотворює уявлення про реальність. Починаючи з лабораторних досліджень, проведених А. Бандурою і його колегами у 60-их роках, було зібрано значну кількість даних про вплив телевізійного насилля на соціальну поведінку. Ці праці [10] показують, що довготривала експозиція насилля по телебаченню може призводити до: 1. зростання агресивності поведінки, 2. зниження ролі факторів, що стримують агресію, 3. зменшення чутливості по відношенню до агресії, 4. формування образу соціальної реальності, на якому базується більшість з таких дій.

Найбільше доказів того, що телевізійне насилля сприяє агресивній поведінці отримано в межах лабораторних досліджень. Зазвичай досліджувані переглядали телепрограму або із демонстрацією насилля, або таку, що збуджує, але без демонстрації насилля. Потім їм надавали можливість виразити свою агресію по відношенню до іншої людини – найчастіше за взірцем експерименту Мілграма: досліджуваний отримував інструкцію, що наказувала йому здійснити удар електрострумом іншій людині, яка виконувала яке-небудь завдання. (насправді ж ця людина, будучи помічником експериментатора, жодного удару струмом не діставала). Зазвичай досліджувані, що переглядали передачу з елементами насилля, діяли агресивніше, ніж ті, хто переглядали передачу без демонстрації насилля.

Однак описане дослідження мало й свої обмеження: вплив тривав лиш обмежений відрізок часу, а дій, при посередництві яких експериментатор надавав можливість нанести шкоду іншій людині, далекі від реального життя. Для того аби дослідити довготривалий вплив телевізійного насилля декілька вчених провели польові дослідження. Серед цих лонгітюдних статистичних досліджень особливе місце займає робота Ірона та його колег [11]. У 1960-му році вони провели обстеження серед школярів третього класу – всього 875 чоловік. Вони вивчили деякі поведінкові та особистісні характеристики цих дітей а також зібрали данні про їх батьків та оточення. Вже на цьому етапі виявилось, що ті восьмилітні діти, які надавали перевагу телепередачам із елементами насилля, відносились до найбільш агресивних у школі. Через десять років вчені провели повторне обстеження 427-ми із цих дітей. Вони дослідили, що тривале спостереження насилля в восьмирічному віці в значній мірі передбачало агресивність у віці 18 років. Агресивні діти також в три рази частіше притягались до відповідальності за порушення протягом 10 років, аніж неагресивні.

У 1987 році Ірон та його колеги втретє обстежили певну кількість індивідів з цієї ж групи, котрим на той час було вже близько 30 років. Як і раніше, агресивна поведінка була стабільною протягом всього часу, а найбільш агресивні із обстежуваних мали проблеми не лише із законом, але також поводилися жорстоко зі своїми дружинами та дітьми. Більше того, дослідники встановили значний зв'язок поміж кількістю передач з елементами насилля, що діти переглядали у восьмирічному віці, та ймовірністю того, що вони будуть звинуваченими у серйозному правопорушенні до віку 30 років. Недоліком дослідження Ірона є те, що воно ґрунтувалось на обчисленні коефіцієнта кореляції, а отже не дає нам можливості однозначно стверджувати, яке із двох явищ - перегляд телепрограм із елементами насилля, чи рівень агресивності – є причиною а яке наслідком.

Узалежнення від інтернету залишається спірною темою уже більш ніж декаду, з тих пір, як вперше було описане. На сьогоднішній день є невирішеним також й питання про те, чи впливає таке узалежнення на агресивність. За твердженнями американських дослідників наявний лише слабкий зв'язок між цими двома чинниками. [12] Проте, тайванські вчені, навпаки, стверджують, що узалежнені від інтернету підлітки є більш схильними до агресії. [13]

У межах дослідження проведеного Чін-Хунг Ко (Chih-hung Ko) 9405 підлітків було опитано на предмет їх активності в мережі інтернет, а також, особливостей їх поведінки. Результат показав, що 25% чоловіків та 13% жінок є інтернет-залежними та 37% з них властива агресивність. Дослідник приходить до висновку, що «спілкуючись у чатах, граючи у відеоігри та відвідуючи сексуально орієнтовані веб-сайти, підлітки випробовують агресивну поведінку, яка підкріплюється позитивно, як наприклад ідентифікація в групі, де підліток стає героєм завдяки своїм перемогам у відеогрі».

Проте жодне із проведених у цій області досліджень не дає відповіді на запитання: що є причиною а що наслідком – агресивність, чи узалежнення від інтернету. Не згадується також про можливість присутності третього чиннику – наприклад люди із слабкою здатністю до соціалізації, з одного боку, не маючи друзів проводять багато часу перед інтернетом, а з іншого, не вміють вирішувати конфлікти неагресивним чином.

Висновки. Таким чином, основними системними передумовами або «чинниками ризику», що можуть призводити до формування агресивності являються:

1. Несприятливі умови в батьківській сім’ї, а саме:

•  
  • порушення емоційних контактів, як поміж батьками й дітьми, так і поміж самими батьками
  • сувора дисципліна або навпаки надмірне прийняття дитини батьками
  • нескоординовані впливи батьків
  • розлука із одним із батьків
  • соціально-побутова ситуація сім’ї
  • насильство в сім’ї

1. Перегляд телепередач, що включають сцени насильства та агресії

1. Узалежнення від інтернету та від комп’ютерних ігор.

 

Перспективи подальших досліджень у зазначеному напрямі полягають, на нашу думку, насамперед у проведенні комплексного факторного аналізу з метою виділення основних чинників, що формують агресивну поведінку, а також у подальшій розробці системи запобігання формування агресивності на основі визначених за допомогою такого аналізу чинників ризику. Подібна система запобіжних заходів могла б призупинити зростання рівня агресивних злочинів в українському суспільстві.

 

 

Список літератури

 

1. Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.06 / Т.Р. Морозова; Нац. акад. внутр. справ України МВС України. — К., 2001. — 21 с. — укp., c.10.
2. Wójcik D.: Środowisko rodzinne a poziom agresywności młodzieży przestępczej i nieprzestępczej. - Wrocław : Zakł. Nar. im. Ossolińskich, 1977 r., 147 s.
3. Zaborowski Z., Rodzina jako grupa społeczno-wychowawcza, Nasza Księgarnia, Warszawa 1980 r., 247 s.
4. Ziemska M., Postawy rodzicielskie i ich wplyw na osobowosc dziecka, red M. Ziemska, Rodzina i dziecko, PWN, Warszawa 1979 r., 200 s.
5. Grochocińska R. (1998). Dziecko wobec przemocy w domu rodzinnym. Edukacja i Dialog, 1, s. 22-25.
6. Gordon T., Wychowanie bez porażek, Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1994 r., 316 s.
7. Kirwill L., Wartości rodziców o różnym poziomie wykształcenia a agresywność i uleganie agresji u dzieci, [w:], "Psychologia Wychowawcza" nr 5, Warszawa 1992r., s. 47-48.
8. Pospiszyl I., Przemoc w rodzinie. Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1994r., 275 s.
9. Ranschburg J., Lęk, gniew, agresja. Warszawa: Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1993r., s. 75.
10. Geen, R. G., & Thomas, S. L. (1986). The immediate effects of media violence on behavior. Journal of Social Issues, 42, 7-27.
11. Eron L. D. Longitudinal Relations Between Children's Exposure to TV Violence and Developmental Psychology 2003, Vol. 39, No. 2.
12. Grüsser, S.M., Thalemann, R., & Griffiths, M.D. (2007) Excessive computer game playing: Evidence for addiction and aggression? Cyberpsychology & Behavior, 1o, 2, 290-292.
13. Ko C-H, et al. The associations between aggressive behaviors and Internet addiction and online activities in adolescents. J Adolesc Health online, 2009, s. 47.

 

 

 Маркін Ігор Валентинович

1978 року народження, народився у Львові.

З 1993 року був членом Малої академії наук, секції психології, в межах якої у 1994 році захистив роботу на тему «Психічна адаптація особистості», та у 1995 році зайняв призове місце в обласному конкурсі робіт із роботою «Дослідження зв’зку поміж інтелектом та соціальною адаптацією особистості».

В 1995 році поступив у Львівський національний університет на філософський факультет, відділення психології, який закінчив у 2000 році.

З 1996 по 1998, паралельно із навчанням в університеті, працював викладачем психології у Львівському банківському університеті.

З 1998 до 2000 був волонтером на Львівському телефоні довіри «Ставропігіон – 058».

В 2000 році поступив на Трускавецький проект з групової психотерапії, відділення системної сімейної психотерапії, який закінчив у 2004 році.

В той же час (2000-2004) навчався у школі англійської мови Stanton School of English у Лондоні, Великобританія.

З 2004 року по 2007 мав перерву у діяльності, пов’язаній із психологією, присв’ятивши цей час на подорожі. Так, поміж іншим, працював журналістом у Казахстані, гідом в Туреччині, екаунт-менеджером у рекламному агентстві у Польщі, відвідав такі країни та місцевості, як Киргизія, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Непал, Сирія, Індія, Тибет, Російська тундра тощо. В 2005 році було видано написану мною книгу - подорожні нотатки - «Автостопом по Євразії». Цей період життя приніс надзвичайно важливий практичний досвід, на мою думку необхідний психологові.

В 2007 - 2008 році працював викладачем психології у Львівському університеті внутрішніх справ.

В 2008 році навчався у Літній школі польської культури літератури та мови у місті Тєшин.

В 2009 році дістав річну «Стипендію для молодих науковців» від уряду Республіки Польщі при Вроцлавському університеті.

З травня 2010 співшукач при Київському національному університеті внутрішніх справ, спеціальність – юридична психологія.

З жовтня 2010 аспірант Інституту соціології та філософії від Польської академії наук у Варшаві.

 

Ігор Маркін. Роль системних чинників у формуванні агресивної поведінки.

Схильність до агресії в значній мірі обумовлена системними (соціальними) чинниками. На людину впродовж її життєвого шляху впливають чисельні стосунки із оточуючими, залишаючи по собі різноманітний досвід, що в свою чергу призводить до формування певного способу поведінки.

Ключові слова: агресія, агресивність, системні чинники агресивної поведінки, виховання в батьківській сім’ї, телепередачі із сценами насилля, узалежнення від інтернету.

Игорь Маркин. Роль системных факторов в формировании агрессивного поведения.

Склонность к агрессии в значительной степени обусловлена системными (социальными) факторами. На человека в течение его жизненного пути влияют многочисленные отношения с окружающими, оставляя после себя разнообразный опыт, что, в свою очередь, приводит к формированию определенного поведения.

Ключевые слова: агрессия, агрессивность, системные факторы агрессивного поведения, воспитание в родительской семье, телепередачи со сценами насилия, зависимость от интернета.

Igor Markin. The role of systemic factors in the formation of aggressive behavior.

The tendency to aggression could be explained via systemic (social) factors. Lots of social factors influences person during its life, leaving different experiences. These experiences usually are the reasons of one’s behavior.

Key words: aggression, aggressiveness, systemic factors of aggressive behavior, parents' family, TV scenes of violence, addiction to the Internet.