terapia rodzin

Роль агресивності у формуванні

негативного взірця соціальної адаптації

Ігор Маркін

Ще у міжвоєнний період Р. Мертон опублікував статтю "Соціальна структура і аномія" [1], в якій використовував дюркгеймовськую концепцію аномії [2] у стосунку до проблем кримінології. Одна із головних ідей Р. Мертона полягала в тому, що основною причиною злочинності є протиріччя між цінностями, на досягнення яких суспільство скеровує людей, і можливостями їх досягнення за встановленим суспільством правилам. Це протиріччя призводить до того, що людина, що не зуміла отримати певні цінності діючи за правилами, починає заперечувати правила і прагне отримати ці цінності будь-якою ціною.

Пізніше Р. Кловард і його співробітник Л. Олін опублікували монографію "Злочинність неповнолітніх й можливості: теорія молодіжних кримінальних груп" [3]. Автори переконливо показали, що суспільство, нав’язуючи підліткам різні цінності, мало переймається тим, чи є їх досягнення реальним для більшості молодих людей. Насправді досягнути цих цінностей законними способами можуть лише деякі із них. Більшість вимушені проявляти спритність — порушувати норми моралі й вимоги закону. Коли молоді люди з ідеального світу, створеного моралями вихователів, потрапляють в реальне життя, вони починають переживати розчарування і фрустрацію. Типова реакція на це: створення злодійських угруповань, в яких за допомогою крадіжок молоді люди знаходять можливість жити відповідно до пануючих в суспільстві стандартів життя. Об'єднання в агресивні банди знімає напругу, викликану суспільною несправедливістю шляхом здійсненням актів насильства й вандалізму. Вступ до антисоціальних угрупувань, де молоді люди, вживаючи наркотики, алкоголь, замикаються в тісному колі однолітків, що переймаються тими ж проблемами, і таким чином намагаються оберегти себе від підступності й лицемірства, що оточують їх.

Беручи за основу теорію Мертона, Кловарда й Оліна, нами було виділено два взірці соціальної адаптації – позитивний та негативний. Нами також було проведено два окремих дослідження, ціллю яких було визначення зв’язку соціальної адаптованості учнів з іншими чинниками особистості, перш за все із агресивністю. Однією із базових класифікацій агресії є її розмежування на спонтанну та реактивну, що зокрема представлено у межах методики FPI. На основі аналізу соціограм та рівня шкільної успішності було виділено дві групи учнів - групу учнів із позитивним взірцем адаптації до умов соціального середовища й групу із негативним взірцем соціальної адаптації. У першому дослідженні поділу на позитивно-адаптовану та негативно-адаптовану групи не відбувалось, тоді як в наступному дослідженні такий поділ мав місце. Результати кореляційного аналізу чинників «спонтанна агресивність» та «реактивна агресивність» наведено у представлений нижче таблиці.

З даних наведених у таблиці слідує, що низка зв’язків суттєво відрізняється у групах позитивно та негативно адаптованих учнів: так депресивність є властивою для реактивної агресії в групі позитивно – адаптованих учнів та для спонтанної агресії в групі негативно – адаптованих. Так само й сором’язливість є властивою для реактивної агресії в групі позитивно-адаптованих та для спонтанної агресії в групі негативно – адаптованих учнів. Це може свідчити про те, що важливі причини (сором’язливість) та наслідки (депресивність) нервово-психічної напруги суттєво відрізняються у групах позитивно та негативно адаптованих учнів. У перших ця пара чинників зазвичай є пов’язаною із реактивною формою агресивної реакції, тоді як у других – із спонтанною.

На основі представлених даних можна зробити висновок про першочергову роль усвідомлення та контролю проявів агресії у формуванні негативного або позитивного взірця адаптації. Схильність особистості до спонтанних, неусвідомлених реакції зазвичай призводять до формування стабільного негативного взірця соціальної адаптації, а отже й до високо ризику залучення такої особистості у неформальні угрупування, тоді як високий рівень контролю над агресивними імпульсами зазвичай супроводжується про-соціальним взірцем адаптації.

Література

1. Мертон Р. К. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории). — М.: Прогресс, 1966. — C. 299—313.

1. Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, предназначение / Пер. с фр., составление, послесловие и примечания А. Б. Гофмана. — М.: Канон, 1995. — 352 с.

1. Cloward, R. & Ohlin, L. (1960). Delinquency and opportunity: A theory of. delinquent gangs. Glencoe, IL: Free Press. Elliot, D. (1966).